Клінічні рекомендації, або протоколи лікування – алгоритм (послідовність) дій для медичних фахівців з діагностики та лікування різних захворювань, що допомагає прийняти правильне рішення та уникнути помилок. Це стандарт лікування, керівництво до дії, яке роз’яснює лікарям, як проводити обстеження хворого та як лікувати діагностовану хворобу.
Протоколи лікування – «компас», який направляє лікаря на правильний шлях у боротьбі з хворобою.
Клінічні рекомендації допомагають онкологу впорядкувати отриману інформацію, підібрати препарати та процедури, які будуть найбільш ефективними, та відсікти методики, які не нададуть очікуваного результату або погіршать ситуацію. Завдяки їм вдається підвищити якість та ефективність медичної допомоги.
Протоколи лікування ґрунтуються на наукових дослідженнях та практичному застосуванні – є результатом узагальненого досвіду лікарів при лікуванні багатьох тисяч онкопацієнтів. Вони містять діагностичні та терапевтичні схеми, що враховують тип та перебіг захворювання, наявні ускладнення, супутні хвороби, вік пацієнта та інші фактори, які здатні вплинути на ефективність лікування.
Клінічні рекомендації спрямовані на оптимізацію медичної допомоги онкохворим. Вони вказують, який тип лікування та в якому обсязі повинен отримати пацієнт при конкретних клінічних ситуаціях, певних захворюваннях та синдромах.
При розробці клінічних рекомендацій вчені базуються на принципах доказової медицини. Щоб визначити реальну ефективність лікарських препаратів та їх комбінацій, пацієнтів підбирають спеціальним чином.
Яка інформація міститься в клінічних рекомендаціях
Протокол лікування включає:
- Модель пацієнта:
- Нозологічну – сукупність симптомів, що дозволяють діагностувати захворювання. Вона містить назву і стадію захворювання, наявність ускладнень. Для однієї і тієї ж хвороби може існувати кілька моделей.
- Синдромальну – сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати синдром та включити його у групу станів, які незважаючи на різну етіологію, мають подібний патогенез та єдиний підхід до лікування.
- Ситуаційну – використовується для випадків, які не підходять під конкретні нозології або синдром.
- Перелік та послідовність основних та додаткових послуг, що надаються для кожної моделі пацієнта.
- Перелік умов для надання допомоги (стаціонар, амбулаторія).
- Частоту надання послуг (за шкалою від 0 до 1). При одиниці медичну послугу надають всім, а при показниках менше одиниці – тільки при наявності конкретних показань.
- Перелік ліків, оптимальний спосіб введення в організм, альтернативні схеми використання препаратів.
- Особливості застосування ліків для різних груп пацієнтів (дітей, літніх людей, вагітних та лактуючих жінок).
- Орієнтовну денну та курсову дозу.
- Інформацію для онкохворого та родичів.
- Можливі результати для конкретної моделі.
Основну медичну допомогу надають в обов'язковому порядку. Необхідність у додатковій (рекомендованій) терапії виникає в залежності від особливостей протікання хвороби.
При адаптації протоколу на регіональному рівні не можна зменшувати переліки основних процедур та ліків, але можна їх розширювати за допомогою додаткових послуг. Якщо на поточний момент немає можливості виконати окремі вимоги клінічних рекомендацій (наприклад, через відсутність потрібних ресурсів), то розробляють поетапний план, що дозволяє поступово перейти до дотримання вимог.
При появі результатів нових клінічних випробувань, що відбувається досить часто, протоколи лікування оновлюються та коригуються.
Особливості використання протоколів лікування
Поняття «протокол» передбачає суворе дотримання певного алгоритму дій, а «рекомендація» – керівництво до дії, що передбачає персоніфікований підхід для отримання оптимального результату.
Протоколи лікування носять рекомендаційний характер. Хоча вони обов’язкові до виконання, допускається відхилення від встановленого алгоритму, якщо лікар може довести, що у конкретній ситуації для поліпшення здоров’я онкохворого потрібно діяти інакше. При цьому необхідна письмова згода пацієнта.
Підбираючи лікування для пацієнта, лікар ґрунтується на протоколі лікування конкретного захворювання, але при необхідності коригує його, враховуючи загальний стан онкохворого, результати діагностики та особливості протікання хвороби.
Які організації складають протоколи лікування
Одні країни розробляють свої клінічні рекомендації, інші – користуються вже готовими протоколами лікування. Найпоширеніші протоколи – європейські, американські, японські.
Розробляють та поширюють клінічні рекомендації професійні науково-медичні товариства та асоціації лікарів.
В Європі протоколи складають:
- Європейське товариство медичної онкології (ESMO)
- Європейське товариство з хірургічної онкології (ESSO)
- Європейська організація з вивчення методів лікування раку (EORTC)
У США розробкою протоколів займаються:
- Американське товариство клінічної онкології (ASCO)
- Американське товариство дослідників раку (ACS)
- Національна комплексна онкологічна мережа (NCCN)
- Федеральне агентство з контролю за лікарськими засобами (USFDA)
В Японії аналогічною діяльністю займаються:
- Японська онкологічна Асоціація (JCA)
- Японський фонд досліджень раку (JFCR)
Ці організації готують документи, в яких детально розписують, як потрібно діяти при різних типах пухлин, які схеми використовують для проведення основного та супровідного лікування. Також вони прописують критерії, що дозволяють у процесі лікування визначити, чи варто продовжувати розпочате лікування, чи необхідно перейти до іншої схеми.
Всі положення клінічних рекомендацій базуються на результатах наукових досліджень, які проводяться у суворій відповідності з принципами доказової медицини. Для кожної технології фахівці з’ясовують рівень переконливості доказів, щоб визначити доцільність її застосування.
Всі положення клінічних рекомендацій базуються на результатах наукових досліджень, які проводяться у суворій відповідності з принципами доказової медицини. Для кожної технології фахівці з’ясовують рівень переконливості доказів, щоб визначити доцільність її застосування.
- розроблені національними асоціаціями США, Канади або країн, що входять до Європейського або Австралійського Союзу;
- відповідають інноваційним методикам та ґрунтуються на принципах доказової медицини;
- опубліковані англійською або українською мовою.
Якщо вимоги протоколу нездійсненні (наприклад, через відсутність ліків або медичного обладнання), то можна діяти двома шляхами: замінити препарат (обладнання) аналогічним або проінформувати пацієнта про клініки, в яких він може отримати потрібну медичну допомогу. Але у будь-якому випадку лікар повинен надіслати письмовий звіт своєму керівництву та місцевому відділу охорони здоров’я про те, що немає можливості виконати клінічні рекомендації у повному обсязі.
Особливість лікування «унікальних» українців
Можна почути твердження, що Україні необхідний свій шлях, так як українці унікальні і їм не підходять клінічні рекомендації, розроблені у розвинених країнах. Можна брати за основу міжнародні протоколи, але їх необхідно адаптувати, так як особливості лікування визначаються генетичними відмінностями різних народів. Але подібні судження спрямовані на те, щоб мати можливість заробляти на українцях, пропонуючи їм «чудодійні ліки», які моментально виліковують від раку. У зарубіжних клініках успішно лікують представників різних рас та національностей за одними протоколами, не звертаючи уваги на генетичні особливості.
У національних протоколах повинні прописуватися загальні вимоги щодо проведення лікування хворих з певним типом пухлини. При їх складанні не враховуються особливості різних регіонів (епідеміологічна та демографічна ситуація, матеріально-технічне оснащення клініки, усталені традиції).
На веб-порталі Хемотеки представлено понад 270 схем лікування онкологічних захворювань, серед яких є як міжнародні, так і локальні протоколи. Доступ онлайн 24/7.
Примітка!
Інформація, розміщена у цьому матеріалі, надається в ознайомлювальних цілях. Встановлення показань до лікування та призначення протипухлинних препаратів може робити виключно лікуючий лікар. Обов’язково проконсультуйтеся з лікарем!